Сучасна українська сім’я


«А в нашого Омелечка

Невеличка сімеєчка –

Тільки він та вона,

Та старий та стара,

Та діток череда:

Два парубки вусаті,

Дві дівки косаті,

Та дві ляльки в колисці,

Та дві няньки колише…»

(українська народна пісня)

Сім’я є об’єктом дослідження багатьох наук — історії, економіки, права, соціології, психології, педагогіки, антропології, демографії, етнографії, етики тощо. Кожна з цих наук відповідно до свого предмета розглядає сім’ю у різних площинах, під різними кутами зору та пропонує свої прогнози на майбутнє. Але, починаючи з первісно общинного укладу суспільства, завжди існували відносини чоловіка та жінки як пари, що у різних формах та проявах забезпечували продовження роду і передачу життя далі. В цьому як раз і полягає базова і унікальна функція сім’ї як мікроструктури, інституції та частки одного великого цілого, що називається Людство.

Сім’я одночасно є джерелом і фундаментом для людини, бо вона є основним елементом суспільства з початку його історії, бо тільки через сім’ю передаються від предків до нащадків надбання попередніх поколінь і таким чином будується цивілізація, бо саме у сім’ї відбуваються становлення та еволюція людської особистості.

Інтегративний підхід у вивченні сім’ї виходить з того, що будь-яка сімейна система є складним біологічним, психологічним та соціальним організмом, в якому всі члени цієї багаторівневої структури розглядаються в контексті системи, а не відокремлено один від одного, а також модифікуються протягом певного часу згідно особливих фаз циклу життя сім’ї. Основоположники системного підходу (М.Боуен, С.Мінухін, В.Сатир, М.Сельвіні Палаццолі та інші) розглядають сім’ю як відкриту самоорганізуючу систему, що знаходиться у постійній взаємодії з зовнішнім середовищем, але при цьому керується поняттям доцільності та знаходить ресурси для розвитку і новоутворень всередині самої себе. На практиці це означає, що зміни в поведінці будь-кого з членів сім’ї впливають на всю сім’ю та інших членів сім’ї, таким чином здійснюється динамічний взаємозв’язок між елементами сімейної системи.

Життя сімейної системи підпорядковується двом базовим законам: закону гомеостазу та закону розвитку. З одного боку, діє закон гомеостазу, який говорить про те, що будь-яка система прагне до сталості та стабільності. Для сім’ї це означає, що в кожний момент часу вона намагається зберегти “status quo”. Порушення цього статусу завжди є відчутним для всіх членів сім’ї, незважаючи на те, що події, які це порушення спонукали, можуть бути і приємними, і довгоочікуваними, і радісними. Закон гомеостазу має дуже велику силу і завжди «стоїть на варті» будь-яких змін сімейної системи. З іншого боку, одночасно діє закон розвитку, який говорить про те, що будь-яка система намагається пройти свій повний життєвий цикл. Стосовно сім’ї це означає, що у процесі онтогенезу сім’я проходить певні стадії свого розвитку, що зумовлені статевими, віковими та іншими особливостями кожного з членів сім’ї. Наприклад, народження дитини, одруження або розлучення, смерть літньої людини суттєво змінюють структуру сім’ї та якість відносин між її членами.

Життєві сценарії різних сімейних систем відрізняються один від одного в залежності від етнічних, економічних та культурних особливостей. Але для українського простору типовою є патріархальна сім’я, яка зазвичай поєднує три покоління людей, що можуть жити разом або окремо, між якими існує яскраво виражена матеріальна та моральна залежність один від одного, кордони взаємодії між якими окреслені нечітко. Це зумовлює сплутаність сімейних ролей та неадекватний розподіл функцій між ними. Кожний з членів сім’ї щоденно знаходиться в контакті з великою кількістю близьких людей, одночасно виконує декілька соціальних ролей (сина/доньки, чоловіка/дружини, батька/матері, дідуся/бабусі), що спричиняє занадто тісне спілкування та конфліктність одночасно.

Розвиваючись, сім’я проходить низку етапів, послідовність яких утворює життєвий цикл (модель) сімейної системи. Класифікація типових стадій життєвого циклу сімейної системи була запропонована ще у 1973 році американським психологом Дж.Хейлі:

  • життя одинокої молодої людини, що збирається будувати сім’ю;
  • зустріч з майбутнім партнером та виникнення стабільних відносин;
  • об’єднання партнерів під одним дахом для ведення спільного господарства;
  • народження першої дитини;
  • народження наступних дітей;
  • соціальна адаптація та статеве дозрівання дітей;
  • сепарація дорослих дітей від сім’ї;
  • одинока старість одного з членів сім’ї.

Розглянемо психологічні особливості проживання цих стадій життєвого циклу сімейної системи в контексті сучасної української сім’ї.

  • Перша стадія: «Батьків хліб не навчить, як треба жить»

Цикл розпочинається у батьківській родині з дорослими дітьми, де молоді люди практично не мають можливості отримати свій досвід самостійного життя, оскільки живуть разом з батьками. Така молода людина є дитиною своїх батьків, носієм норм та цінностей батьківської сімейної системи. Зазвичай вона не відчуває себе відповідальною за своє особисте життя, бо є повністю залученою до сім’ї своїх батьків. В очах дитини мати та батько виступають в декількох іпостасях: як джерело емоційного тепла і підтримки; як розпорядники добробуту, покарань і заохочень; як приклад мудрості та довіри.   Від того, як батьки сприймають і розуміють молоду людину, її потреби, інтереси та переживання, залежить самооцінка молодої людини, формування цінностей та ідеалів. Але однією з головних тенденцій цього періоду є переорієнтація молодої людини з батьків на партнерів більш або менш рівних собі за статусом. Ця переорієнтація може відбуватись повільно і поступово, або різко і бурхливо, вона може бути по-різному виражена, але така переорієнтація відбувається обов’язково і з віком неухильно зростає.

  •    Друга стадія: «Дай серцю волю — заведе в неволю»

На цьому етапі в процесі щоденного спілкування з широким колом осіб у молодої людини відбувається пошук та зустріч саме з тим партнером, що викликає зацікавленість, закоханість, почуття любові та обирається для спільного життя. Любов у широкому сучасному розумінні — це інтимне почуття, спрямоване на іншу особу. Індивідуальне почуття любові нерозривно пов’язане з культурою, традиціями, нормами суспільства, а також з особливостями сімейного виховання. Серед рис справжнього кохання передусім можна назвати такі: бажання пізнати іншого, прояв взаємної поваги й турботи; відповідальність за наслідки кохання, забезпечення особистого зростання й розвитку для обох партнерів; можливість проявляти свободу, право на незалежність у власних інтересах, щирість у взаєминах; здатність поставити себе на місце іншого; спроможність зробити партнера щасливим і радіти самому від того, що тебе кохають; здатність страждати разом з партнером. Наприклад, давні греки чітко розрізняли пристрасне кохання — «ерос»; ніжну, жертовну любов — «агапе»; любов-дружбу, любов-приязнь, що зумовлена соціальними зв’язками — «філію» та любов-прихильність, любов-відданість (особливо сімейну) — «сторге». Важливість і складність почуття любові багато в чому визначається тим, що в ньому, як у фокусі, перетинаються та об’єднуються аспекти біологічного і духовного, особистісного і соціального, інтимного і загальнозначущого. В Україні вибір шлюбного партнера за взаємною приязню має традиційну основу, шлюби за розрахунком укладаються набагато рідше. Важливу роль у виборі партнера для подальшого спільного сімейного життя у всі часи відігравало батьківське благословення та згода родини.

  • Третя стадія: «Доки не поберуться — любляться, а поберуться – чубляться»

Молода людина одружується і приводить партнера в батьківську сім’ю. При цьому відбувається певне руйнування структури та правил батьківської сімейної системи, і новоутворена молода сім’я повинна домовлятися з батьківською, як вони будуть жити разом. Конфлікти, що виникають у такому випадку, проявляються як непорозуміння між невісткою та свекрухою або зятем і тещею, але в їх основі лежить неузгодженість ролевих пріорітетів молодого подружжя. Новоутворена молода сім’я для свого розвитку потребує сепарації, а батьківська сімейна система згідно закону гомеостазу намагається зберегти все, як було раніше. Модель сім’ї, яку внаслiдок цього створюють молоді люди, значною мірою залежить від досвіду їх батьківських сімей. Вiрогiднiсть гармонiйного союзу тим вища, чим ближчі по життєвих сценаріях моделi сiмей, iз яких вийшла подружня пара. В шлюбi партнерiв, якi представляють явно протилежнi батьківські моделi, постiйно вiдбувається боротьба за владу. Дуже часто молоді люди у своєму сімейному житті несвiдомо повторюють особливості відносин своїх батьків, бабусь та дідусів, незалежно вiд того подобаються вони їм чи нi. Молодi пари, якi позитивно оцiнюють шлюби своїх батьків та признають принцип «рівності в різності», проявляють у взаєминах в своїй сiм’ї більше толерантностi, поступливості та розумiння.

  •     Четверта стадія: «Яке дерево, такі й віти, які батьки, такі й діти »

У молодої сім’ї народжується перша дитина. Дітонародження покликане підтримувати біологічну неперервність суспільства, задовольняти потреби сім’ї у продовженні свого роду, емоційні потреби подружжя у батьківстві та материнстві. Це кризовий період у житті родини, бо одночасно відбувається зміна статусів всіх без виключення членів сімейної системи, а також черговий перерозподіл сімейних ролей між тими, хто фактично піклується про новонароджену дитину. Історично в нашій країні склалося так, що велику роль у вихованні дітей відіграє старше покоління, які або проживають в одній квартирі з молодими батьками, або вважають за потрібне постійно допомагати (а ще краще – контролювати!) їх. Саме тому бабуся може оточити внука такою увагою, що стає незрозумілим, хто наразі є справжньою мамою дитини. Часто ці ролі надто переплутані, і дитина мимоволі втягується у складну сімейну динаміку. З іншого боку, з появою третьої особи сімейна система стає більш стійкою, а відносини між її членами більш врівноваженими. Завдання батьків полягає в тому, щоб виховати у своєї дитини довіру до життя, до людей і світу, підтримувати дитину своєю любов’ю та повагою, закласти надійний фундамент майбутнього дорослого життя.

  • П’ята стадія: «Один син — не син, два сини — півсина, три сини — ото тільки син!»

У сім’ї народжуються наступні діти — в українській сім’ї завжди було прихильне ставлення до багатодітності. Цей період не вважається кризовим і зазвичай проходить досить спокійно. Старші діти, як правило, наділяються більшою відповідальністю, більшими правами та обов’язками. Інколи старші діти стають для наступних дітей нянькою, і перекладають на себе відповідальність за менших дітей, підсвідомо піклуючись за честь і репутацію сім’ї. Від молодших дітей батьки очікують значно менших результатів, але середні та менші діти виростають більш гнучкими та дипломатичними, оскільки змушені навчитися спілкуватися та домовлятися зі своїми братами та сестрами в різних життєвих ситуаціях. Бувають прояви дитячих ревнощів, виникають коаліції матері з дітьми проти батька, або матері з однією дитиною проти батька з іншою дитиною, і саме в цих ситуаціях батьки часто проектують свій особистий дитячий досвід на взаємовідносини в сім’ї.

  • Шоста стадія: «Умієш дітей родити – умій же їх вчити»

   На цьому етапі життєвого циклу діти, що підростають, включаються у різні непрості соціальні відносини з однолітками та вчителями в школі, представниками протилежної статі, іншими дорослими людьми поза межами сім’ї. Діти навчаються сприймати зовнішній світ через свої органи чуття (зір, слух, нюх, смак, дотик), розвивають конструктивне мислення, формують своє особисте відношення до природи, до людей, до Бога. Якщо дитина з раннього віку вміє дослухатися свого внутрішнього голосу і довіряти йому, то вона виростає підготовленою до випробувань дорослого життя. При цьому норми та правила зовнішнього світу, яких необхідно дотримуватись в соціумі, не завжди співпадають з внутрішніми сімейними установками. Але дітям набагато легше дається навчання, спілкування та навички самостійності, якщо вони відчувають від оточуючих повагу до своїх сімейних цінностей. В такому випадку школа, релігія, соціум не протиставляють себе сім’ї, а доповнюють та збагачують світогляд дитини.

  • Сьома стадія: «Шукай правди у старих, а сили у молодих»

Відхід дорослих дітей з батьківської сім’ї призводить до утворення значної кількості сімей типу «порожнього гнізда» — подружніх пар середнього віку, полишених усіма дітьми. За умов низької народжуваності значна кількість сімей стають «порожніми гніздами», коли батькам лише по 40—50 років. Для кожного з подружжя це є вікова криза, коли людина починає усвідомлювати незворотність плину свого життя: погіршується стан здоров’я, зменшується професійна активність, звужується коло спілкування. Ця стадія життєвого циклу сім’ї є найтяжчою для всіх членів родини, тому що відбувається остаточна сепарація дітей, глобальна перебудова внутрішніх та зовнішніх кордонів сім’ї, суттєва зміна ролевих функцій. Подружжю необхідно навчитися знову жити вдвох, спокійно сприймати прагнення своїх дорослих дітей до незалежності від батьків, а також знайти для себе способи пристосування до нових життєвих обставин.

  •    Восьма стадія: «Життя біжить — як музика дзвенить»

Найпотужнішім стресовим фактором останнього етапу життєвого циклу сім’ї є смерть одного з подружжя. Овдовілий член подружжя поповнює категорію самотніх членів сім’і. Вміння перенести смерть близької людини досягається за рахунок дотримання сталих побутових звичок, конструктивного ставлення до старості, емоційного задоволення від спілкування зі своїми дорослими дітьми, внуками та правнуками. Старші представники роду стають зберігачами сімейних історій та міфів, джерелом духовних цінностей і сімейної мудрості.

При проходженні сім’ї свого життєвого циклу від стадії до стадії вона переживає закономірні кризи розвитку, подібно тим, які в своєму становленні переживає живий організм. Дослідження показали, що в моменти таких криз сім’я може повертатися до більш ранніх моделей функціонування (механізм «регресії») або надовго зупинятися в своєму розвитку, фіксуючись на певному етапі життєвого циклу (механізм «фіксації»). Тому чим більше людина знає про свою родину, про своїх батьків, тим впевненіше та сильніше вона відчуває себе у своєму нинішньому житті, завдяки відчуттям приналежності до колективного сімейного досвіду. А ще зв’язок поколінь несе неймовірно сильну енергію роду, яка дає натхнення та підтримку на життєвому шляху, і саме в історії сім’ї знаходяться ключі до вирішення багатьох життєвих проблем.

семья

0 комментариев

Комментарии

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *